За порушення вимог природоохоронного законодавства Федорчака Григорія Васильовича було притягнуто до адміністративної відповідальності, та нараховано збитки за забруднення земель нітратами та фосфатами (Постанова про накладення адміністративного стягнення №06-124 від 17.11.2008 року).

Відповідно до Договору від 9 вересня 2008 року,та накладної №10 від 5-6 жовтня 2008 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Нове життя” в особі Федорчака Григорія Васильовича безкоштовно передало 14440 кг. відходів рідких комплексних добрив Селянсько-фермерському господарству Герус Василь Гнатович, а останній зобов’язувався у двохденний термін внести їх в грунт під наступний врожай сільськогосподарських культур.

Чи були внесені дані відходи рідких комплексниx добрив у грунт ми будемо повідомляти далі.

Екологічна міна під Львовом

Наталя ГОРБАНЬ, "Ратуша" / 28.08.2008

Чималий галас і переполох зчинив у вівторок у селі Добросин Жовківського району колишній голова колгоспу, а нині — директор ТзОВ „Нове життя” своїми методами заробляння коштів. Пан Григорій Федорчак вирішив порізати на металобрухт десятитонну цистерну. Те, що в цистерні зберігали понад 15 тонн коричнево-чорної маслянистої рідини невідомого складу (цілком можливо — токсичної), горе-підприємця не спинило.
Повідомлення про те, що діється лихе, до керівництва села надійшло у вівторок у полудень. Один із селян побачив кран і робітників, які розпилювали велетенську цистерну. В цистерні ще з „колгоспних часів” зберігали рідкі агрохімікати. Пан Федорчак найняв працівників із необхідним обладнанням і взявся розпилювати цистерну. Про безпечне перезатарення чи утилізацію невідомої речовини тут, виглядає на те, не йшлося. За словами місцевих мешканців, одну меншу цистерну (ємністю 5 тонн) горе-підприємець уже встиг „прибрати”, тож на її місці залишилась яма в піску, а на ґрунтовій дорозі за два метри — дві величезні густо коричневі калюжі. Маслянистою в’язкою рідиною сочилась і 60-тонна цистерна, вже до половини розрізана. Коли журналіст „Ратуші” потрапила на місце лиха, події були саме в розпалі: контролюючі органи складали акти, велетенський шмат металу підвішений краном звисав над цистерною, а кілька десятків людей, збившись у кілька груп і похиливши голови, дивилися на ємність, що залишилася від цистерни. Невідомої рідини витекло чимало — в ямі коло цистерни зібралось близько 50 літрів (скільки просочилося під цистерну й у пісок, не дізнається ніхто. Певно, саме про ті літри чи тонни, що просочуються в землю, думали більшість селян, бо, як свідчить закон природи, те, що нині просочується в ґрунт, завтра питимуть із криниць місцеві мешканці.

Саме кран, що вийшов із ладу не завершивши справи, врятував селян, адже якби не він, то до того моменту, коли все-таки пощастило викликати представників природоохоронних і правоохоронних органів, на місці цистерни нічого б не залишилося: металобрухт везли б, згідно з умовами попередньої угоди, до Жовкви, а невідома речовина тихо стікала б у підземні води.

Поки представники СЕС брали проби рідини з цистерни, серед людей снували чутки і здогади: хтось пригадує, що колись тут зберігали рідкі комплексні добрива — мінеральні добрива, що містять калій, фосфор та азот. Навіть якщо рідина містить лише ці речовини, то вилитий у ґрунт у такій кількості та концентрації „коктейль”, який просочиться в підземні води, ні до чого доброго не приведе. Інші переконані: суміш неорганічних добрив такого кольору і консистенції мати не може. Маслянистість рідини свідчить, швидше за все, про присутність тут органічних речовин. Ще хтось з громади пригадує: раніше колгоспні трактористи зливали саме в ту цистерну залишки розведених пестицидів, які не використали на полях... Люди бідкаються, бояться, що ростиме тепер на їх полях і що буде в криницях.

Загалом, впевнено тут, здається, тримається лише „винуватець свята”. Доки правоохоронці, МНС-ники, СЕС та інші „відповідні служби” складають акти, в Григорія Федорчака все просто, як борщ: “Ця бочка не вважається як бочка, а як металобрухт — її списали ще за радянських часів. Там зберігали колись комплексні мінеральні добрива — розведені на воді фосфор, азот і калій. Однак добрив там уже давно не було. Може там внизу залишився осад комплексних мінеральних добрив, а решту — дощова вода. Воду мали вивести на поля та пасовища і скропити, щоб добре росла трава. Тут навіть є такі землі, які ніхто не використовує, їх можна обробити і замість буряну ростиме трава”... Все б добре в теорії пана Федорчака, якби не низка „але”, що з логікою не узгоджуються: як може „осад добрив на дні” зробити 15 тонн дощівки густою маслянистою чорно-коричневою рідиною? Як у цистерну з отвором діаметром щонайбільше півметра може нападати 15 тонн дощівки? Чому на внутрішніх стінках у цистерні з дощівкою саме по краю рідини кристалізувався 5-сантиметровий шар солей, наче то насичений розчин, а не дощова вода? Якщо і справді він не мав наміру виливати рідину просто коло цистерни, а цивілізовано викачувати її та поливати „дощівкою” поля, то чому спочатку не викачав рідину, а зробив якось по-китайськи: спочатку до половини розпиляв, так, що добряча частина „дощівки” розлилася, а вже потім планував вивозити речовину на поля? Та і для чого поливати поля дощівкою, зрештою, для мене особисто залишається нез’ясованим. Хоч, можливо, пан Федорчак має відповіді на всі ці запитання.

http://portal.lviv.ua/ratusha/2008/08/28/131623.html